Як проходив день давніх словян

1115

Як жили наші давні предки, як проходив їх день, чим займалися діти, молоді і старі люди? Який був сімейний уклад і як складалися відносини подружжя, всіх членів слов’янської спільноти? Такими питаннями задаються багато наші сучасники: адже нас цікавить спосіб життя далеких предків – слов’ян, тих, «від яких ми пішли».

Хто такі слов’яни?

Людей, які розселилися в регіонах Центральної, Південної та Східної Європи, прийнято називати слов’янами. Народи цих місць мають спільні індоєвропейські корені, які стали базовою основою різних слов’янських мов і культур. Про те, коли виникли слов’яни, вчені-історики та археологи сперечаються давно. Для того, щоб «вичленувати» певну народність, потрібно кілька фактів:

  • наявність матеріальних доказів – знарядь праці, кераміки, залишків житла;
  • згадка літописців-сусідів про присутність на тій чи іншій території народів.

Всі ці чинники об’єднуються в V столітті нашої ери, що дає повну підставу для твердження про існування слов’янських племен в цей період. Ясна річ, що жили вони і до цього часу: не з’явились ж нізвідки. Тільки чіткі наукові підтвердження дозволяють датувати їх присутність саме серединою першого тисячоліття від різдва Христового.

День і ніч – доба геть

Ранок слов’янина починається з першим промінням сонця. Сім’я прокидається в маленькому будинку, тільки невелика частина якого виступає над землею. Всередині приміщення досить прохолодно і сиро. Зігрітися допомагає розпалене вогонь у викладеною з каменю або земляній печі. Димаря ще немає, так що чад від печі заповнює все приміщення. Двері являє собою дві рублені половинки, які можна зрушувати/розсовувати. Підлога покрита твердою, добре утрамбованою землею. Жінка то і справа поливає її водою і підмітає. З ранку на дерев’яному столі членів сім’ї чекає сніданок, що складається з зернової каші або юшки («юхи») і молока.

Вся посуд зроблена власноруч, без допомоги гончарного круга. З прикрас на високому круглому і звужується догори глиняному горщику є кілька прямих або косих насічок. Начиння складається з безлічі плоских тарілок, глечиків та кухлів. В одному з глечиків, схожих за формою на бутон тюльпана, кілька років тому був похований прах батька. Його спалили на багатті, і зібраний в посудину попіл заритий у спеціально відведеному місці – ділянці поля поховальних урн.

Після сніданку чоловіки йдуть в поле чи в ліс працювати, жінки залишаються вдома, щоб займатися ткацтвом і вишивкою. Діточки, якщо такі є, будуть доглядати за худобою. Домашніх тварин у давніх слов’ян було багато: це і коні, і корови, і свині, вівці, є так само кури і гуси.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Головні вітчизняні новорічні традиції

Взявшись за дерев’яну соху, мотику або копалку, мужики відправляються сіяти чи жати пшеницю, овес, жито, ячмінь чи коноплі (для вироблення тканини). Залізних знарядь поки дуже мало, як і ковалів – майстрів, що виготовляють з руди кільця, ножі та інші необхідні в господарстві речі. Якщо земля-матінка ще не оброблялася, то вона називається «метою», «цілиною», та ж, що вже вирощувалась – «нивою». Народи, що живуть в оточенні лісів, поля очищають на місці спалених дерев. Грунт там родюча, але лише протягом 4-5 років. Далі знову потрібно готувати нову пустку. Тільки з часом землероби вдадуться до допомоги волів і коней, запряжених у плуг.

Захотілось меду – гайда в ліс на бортництво (походить від слова «борть», що означає «дупло в дереві»). Дим від палаючого поліна заспокоює бджіл, і можна дістати меду. Взагалі в лісі для людини маса смакоти: і гриби, і горіхи, і ягоди, і береста, і сік…А під Новий рік – свято, яке відзначатиметься у вересні, спалюється поліно – щоб був урожай, достаток і мир.

На свята дозволено бенкет, що складається з м’яса убитих диких тварин і спійманої риби. Полювання і рибальство, крім землеробства та лісового збирання, основні види зайнятості та способи видобутку припасів.

Хвилюватися чоловікові про вірності подружжя не доводиться. Вона вірною йому до самої смерті, а то і після неї: є свідчення про самогубство жінок після смерті чоловіків, самоспалення на багатті, де спалюється тіло чоловіка. А ось одружений чоловік може заглянути до незаміжньої дівчини, якщо та йому сподобалася. Закони слов’ян дозволяли заводити кілька дружин, якщо на те було бажання і можливості у чоловіка.

Сподобалася стаття? Зробіть репост, щоб поділитися нею з друзями!