Влітку у видавництві «Ексмо» вийшов новий роман талановитого автора сучасної прози Маші Траубе. Герої книги «Замкова свердловина» близькі і знайомі будь-який з нас. Долі звичайних людей, сусідів, що живуть в панельній багатоповерхівці на околиці Москви, з плином часу переплелися так тісно, що вже й не зрозумієш, де закінчується одна історія, починається інша. Придивіться ближче до героїв Маші Траубе – можливо, серед них є і ваші сусіди.
Маша, розкажіть, як народилася ідея цієї книги?
Я приїхала в квартиру, в якій виросла – забрати якісь речі. У звичайну дев’ятиповерхівку на околиці Москви. І зустріла спочатку сусідку, потім сусіда. Вони мене впізнали одразу ж і стали розповідати, яка я була маленька – що говорила, якого кольору пальто носила. На дитячому майданчику, де збиралися всі діти цього будинку, гуляла з дітьми моя однокласниця – вона мене не впізнала, та й я, якщо чесно, з працею. А адже ми колись були кращими подругами. Так що ідея виникла як завжди – майже з нічого, з випадкових зустрічей, з несподіваних спогадів, які повели мене відразу до декількох сюжетних лініях.
Як Ви вважаєте, з появою багатоповерхових будинків, заселених тисячами незнайомих один з одним людей, не зникло саме поняття «добросусідські відносини»?
Як раз зараз всі підтримують ці самі добросусідські відносини. Ввічливі, дистанцированные. Це нормально для мегаполісу, для сучасного міського середнього класу. Але мої герої трохи з іншої епохи. Або з трохи іншої середовища – це все-таки побут не сучасних новобудов, а історії з життя старого околичного і непрестижного московського мікрорайону, що виник, скажімо, в кінці 1970-х. Мікрорайону, де жили дуже різні люди, з різних соціальних сфер, причому, як правило, з невлаштованим побутом.
Розкажіть про Ваших героїнь. У чому полягає спільність їх долі, чия історія яскраво виділяється на тлі інших?
Краще прочитати роман. Як правило, для мене найбільш привабливі другорядні персонажі, а не головні. Люди, які несподівано з’являються і так само несподівано зникають, але без них картина не склалася б. Я сподіваюся, що кожен читач знайде в романі «своєї» людини. Там є молода жінка, мати двох дітей, яка помирає від раку, а насправді від образи й приниження. Є жінка, яка жила лише заради доньки. Там є історії зради, любові, прощення, доброти, що межує з ідіотизмом. Ні, переказувати у мене не виходить.
У побуті Ви товариська людина? Підтримуєте стосунки з сусідами?
Підтримуємо, звичайно, але не такі близькі, як це прийнято в маленьких містечках. На чай один до одного не ходимо. Я нещодавно повернулася з Батумі, де гостювала у своєї подруги. Так ось там я повернулася в своє дитинство. На ранкову каву приходили сусідки. Потім чиясь невістка прибігла за сковорідкою. А ще через годину у мене на руках була дівчинка, якій ледь виповнилося два місяці. Мене попросили посидіти з нею півгодини, поки її мама – донька ще однієї сусідки – збігає в магазин. Мені, чужій людині, якого бачили в перший раз в житті, довірили крихітного дитини. І за ці півгодини я готова багато віддати. Це було щастя. Там є відчуття, що ти не самотній, що поруч завжди є люди, які прийдуть на допомогу. Знаєте, адже там немає будинків для престарілих. Якщо у літньої людини немає родичів, за ним доглядають сусіди – по черзі. Є навіть таке слово, яке треба вимовляти по-російськи з грузинським акцентом – «оглядати», тобто доглядати за немічними або старими сусідами і знайомими. Мені цього дуже не вистачає. Звичайно, я хотіла б жити саме так, але, боюся, мене неправильно зрозуміють, чи викличуть поліцію, якщо я прийду до сусідки з проханням зайняти сковорідку.
Починаючи новий роман, Ви вже знаєте, як він закінчиться? Або сюжет розвивається по ходу роботи?
Я навіть не знаю, що буде на наступній сторінці. І, як правило, до кінця не уявляю, про що він взагалі буде. Мене веде не сюжет, мене ведуть деталі. Або слово. Одного разу я написала колонку заради одного слова – «простогрудая». Про жінку, яка жила на море і виходила вранці в халаті. Дуже хотілося це слово використовувати. Правда, саме це слово – єдине у всьому тексті – при редактурі викинули…
Що для Вас найпривабливіше в процесі творчості?
Перспектива авторського гонорару.
Розмовляла Тетяна Соловйова
